Робак І.Ю., Демочко Г.Л. Охорона здоров'я в першій столиці радянської України

 

Ця книга є другою складовою частиною дослідження з історії харківської охорони здоров’я, розпочатого монографією І.Ю. Робака «Організація охорони здоров’я в Харкові за імперської доби (початок XVIII ст. — 1916 р.)» (Х., 2007). Обидві революції 1917 року і громадянська війна призвели до руйнації старих, імперських інститутів у сфері охорони здоров’я, а нові не встигали складатися — чи то теоретично ще не були осмислені, чи то влада в Харкові надто швидко змінювалася. Отже, в царині охорони громадського здоров’я тогочасні події посіяли хаос так само, як і в багатьох інших сферах суспільного життя. Тому період 1917–1918 років ми не розглядаємо. Дійові ж заходи із запровадження нової, соціалістичної системи охорони здоров’я розпочалися в місті після утвердження в ньому радянської влади, коли Харків став столицею УСРР.

Питання охорони здоров’я відігравали дуже важливу роль у справі розбудови молодої держави. Після революційних подій вони постали на повний зріст і вимагали значних зусиль з боку республіканського, губернського та міського керівництва. Це насамперед питання епідемій, які «гуляли» містом, а також комплектація міста медичними кадрами, медико-соціальне забезпечення робітництва як найчисленнішої верстви населення Харкова і опори більшовиків, санітарні проблеми, безробіття, матеріально-побутові умови життя пересічних харків’ян.

Надалі історикам пропонується вживати введений до наукового обігу кандидатською дисертацією Г.Л. Демочко (захищена у 2011 році) термін «харківський період розвитку української радянської системи охорони здоров’я». Він, по-перше, відображає появу саме системи, адже системність не була притаманна дорадянській медицині. Іншими словами, поняття «харківський період» є синонімом поняття «становлення системи». По-друге, організація структурних підрозділів із чітко визначеними функціями і усталення динамічного зв’язку між ними припадає саме на час перебування народного комісаріату охорони здоров’я (НКОЗ), а також інших центральних органів влади, у Харкові. По-третє, столичний Харків був майданчиком для сміливих експериментів, результати яких згодом стали невід’ємною частиною радянської системи охорони здоров’я.

Щодо теми монографії, то вона маловивчена. Досі не створено цілісної картини історії охорони здоров’я в Харкові за часів буття його столицею радянської України. Хоча деякі розвідки таки існують, і вони становлять чималий доробок у дослідженні окремих напрямів історичного поступу харківської охорони здоров’я. 

У пропонованій монографії охарактеризовано великий загал документів та матеріалів. Документальну базу монографії складають різноманітні за формою існування, походженням, змістом, характером інформації, родом та видом писемні джерела. Основними з них вважаємо архівні документи. У підготовці роботи прислужилися матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), Центрального державного архіву громадських організацій (ЦДАГО) і Державного архіву Харківської області (ДАХО).

Значний обсяг цінних джерел був раніше опублікований. Так, необхідні для дослідження нормативні документи автори почерпнули з «Бюлетеня Народнього Комісарьяту Охорони Здоров’я», «Збірника медично-санітарного законодавства», «Збірника найголовніших директив і розпоряджень у справах охорони здоров’я», «Медично-санітарного законодавства УСРР», «Бюлетеня ВУЦПС Медсантруд». З опублікованих звітів медичних установ постають адміністративні, лікувальні, господарські та фінансові проблеми, що спіткали установи протягом звітного періоду. Зведені статистичні дані, які друкувалися щороку, дозволяють ретельно проаналізувати й оцінити рівень медичної допомоги по окремих її напрямах у різні роки. Статистичні збірники дають повний перелік медичних закладів, з кількістю ліжок у кожному та чисельністю медичного персоналу. Серед таких насамперед треба виділити «Статистичний збірник. Харківська округа», «Справочник по Харьковской губернии», «Статистические сведения по Харькову», «Народне господарство Харківщини», «Мережа установ охорони здоров’я Харківської округи», «Харьковщина в цифрах и фактах».

З періодичних видань використано журнали «Профілактична медицина», «Хроніка здоровоохорони», «Шлях до здоров’я», «Врачебное дело», «За тверезість», газети «Комуніст», «Пролетарій», «Робітнича газета», «Вісті ВУЦВК». В журналах та газетах друкувалися статті організаторів охорони здоров’я та представників громадськості, які стосувалися медичної допомоги жителям столичного Харкова, санітарного стану міста тощо. Про санітарну організацію та самовіддану працю медиків під час пошестей можна дізнатися зі спогадів О.М. Марзєєва.

Наостанок зазначимо ще одну особливість дослідження. Воно, як і перша монографія циклу, є спробою поглянути на історію охорони здоров’я в першій столиці радянської України не з точки зору історії медицини, а з позицій соціальної історії, історії повсякдення і містознавства. При цьому наголос зроблено на втіленні в харківське життя загальних принципів організації радянської охорони здоров’я, а не на історичному шляхові окремих медичних закладів.

© Робак І.Ю., Демочко Г.Л., Академія соціальних наук України

 

ПРИЄДНУЙТЕСЬ ДО НАС

Корисні посилання

Контакти

пр. Науки, 50-а, офіс 7, Харків, 61072 - для офіційної кореспонденції

+380636875693 - академік-секретар Демочко Г.Л.

inio2@ukr.net - поштова скриня